Історична довідка

В старих Сумах

Наше місто завжди мало  гарні гідрологічні умови. Тому за відсутності зовнішніх забруднювачів, в давні часи основним джерелом питної води у місті були шахтні колодязі та спеціально обладнані криниці.

З плином часу, особливо з появою двох-п'яти поверхових будинків, місто повинно було вирішувати питання, пов'язані  не лише з забезпеченням питною водою населення, а й питання санітарного стану дворів, вулиць і шляхів. Це вимагало нових підходів до  водопостачання та вивезення нечистот.

В кінці ХІХ - на початку ХХ столітть в м.Суми значними темпами  почалось освоєння підземних вод верхньокрейдяного горизонту для водопостачання.

В 1892 році відомий сумський цукрозаводчик  П.І. Харитоненко виділив кошти на влаштування  першого абіссінського колодязя (свердловини). Буріння йшло довго і при досягненні  глибини 290 саженів  так і  не дало позитивних результатів як по кількості, так і по якості води.

В 1894-1896 роках  в районі телецентру та будівельного технікуму були пробурені три  свердловини загальним дебітом 360 м3на добу, а також збудована водонапірна башня ємністю 150 м3. Водовози доставляли воду   бочками по місту.

Якість води з цих сверловин була більш високою в порівнянні з якістю річкової води, але вміст заліза визивав нарікання жителів міста. Московські інженери фірми «Нептун» брати Зіміни, Дроздов та Жежиков запропонували  значно збільшити резервуарний об'єм водонапірної башні, закільцювати водопровідні мережі і не менше одного разу  на тиждень виконувати промивку мереж. Частково ці рекомендації були враховані.

В 1896-1905 роках розпочалось будівництво вуличних водопровідних мереж діаметром 50-150 мм із сталевих та чавунних труб. Перші мережі були прокладені по вул. Петропавлівській від вул. Радянської  до Червоної площі діаметром 100 мм, довжиною 1733 п.м.                                                                                                                                                               

В 1905-1009 роках будуються водопровідні мережі від Червоної площі по вул. Соборній до річки Сумка і по вул.Дзержинського.  В ці роки  були встановлені 22 водорозбірні колонки у спеціально обладнаних закритих будках, де вода відпускалась з 8 години ранку до 17 годин вечора, що викликало незадоволення жителів.  

Побудовані свердловини в районі вул.Радянської  в 1914-1916 роках знизили свій дебіт і міською Думою було прийнято  рішення  побудувати свердловини в районі Старої Оболоні ( район вул.Янки Купала).  Вода зі свердловин Старої Оболоні по водоводу діаметром 200 мм подавалась в водонапірну башню на вул.Радянську.

В 1917 році в місті функціонувало  15,6 км водопровідних мереж із чавунних та стальних труб діаметром 100-150 мм. Деякі з водопроводів тієї мережі працюють і до теперішнього часу, так як  труби в них вироблені  з ковкого чавуну і стики чеканились свинцем.

10000 м3 на добу

З 1917 року  аж до створення Сумської області водопровід у місті розвивався слабо. В 1922-1924 роках з'явились перші водорозбірні  колонки системи інженера Чеканова. Такі колонки незамерзаючого типу  не вимагали  будівництва будок і забезпечували  цілодобовий розбір води. В 1920 році в м.Суми проживало 37,2 тис. чоловік, з промислових підприємств  згадуються Механічний завод ( нині СМНВО ім.Фрунзе), Червонозоряний рафінадний завод, цегляні заводи, підприємства харчової та легкої промисловості.

В 1922 році на Старій Облоні функціонували 3 свердловини, які подавали в місто 360 м3 води, 22 водорозбірні колонки, безпосередньо в 320 будинків подавалась вода. Потужність встановлених агрегатів  складала 60 к.с.. В 1924 році парові машини  замінені нафтовими двигунами.

В роки перших п'ятирічок водопровідні мережі будувались незначними темпами. Тільки в 1936 році  будується Лепехівський водозабір, де було пробурено три свердловини, побудовано 2 резервуари об'ємом по  150 мкожний, насосна станція ІІ-го підйому, конюшня, дизельна. Під водозабір було відведено і закріплено 49 га землі.

В 1934 році для збільшення запасу води та створення  протипожежного напору на Радянській площі була збудована  водонапірна башня з резервуаром  для води об'ємом  350 м3. В 1936 році  прокладено водопровідну  лінію діаметром 200 мм, протяжністю 2 км від Лепехівської насосної станції до місця, де сьогодні  знаходиться 3-тя поліклініка, і закільцьовано з раніше побудованим водопроводом по вул. Червогогвардійській.

Каналізація  в цей час працювала на вигрібні ями або стоки скидалися в річки Стрілка, Сумка, Псел без ніякого очищення.

10 січня 1939 року створена Сумська область. Місто Суми стає обласним центром. Більш високими темпами будується житло, об'єкти соцкультпобуту, обласних закладів.

За даними  статистики, на початок 1941 року  в місто подавалось біля 3100 мводи на добу, протяжність мереж  складала 39,6 км, працювало 128 водорозбірних колонок.

Під час війни водопровод в місті функціонував частково.

Через три місяці після визволення міста, 18 грудня 1943 року водопровідний відділ Сумського міськкомунгоспу був виділений в самостійне  підприємство «Сумський водопровід». На початок 1944 року в ньому працювало 42 чоловіки, малось 2 вози, 4 коня.

Вже в 1945 році в Водоканалі працював 51 чоловік, в тому числі 12  інженерно-технічних працівників та службовців.

Під час війни водонапірна башня на площі Радянській була  розрушена, і в вересні 1945 року почалось будівництво нової водонапірної башні на Радянській  площі, яке закінчилось тільки 1949 року.

В 1949 році починається освоєння  та забудова лівобережної частини міста в зв'язку з початком будівництва Сумського суперфосфатного заводу. Будуються  перші  мережі водопроводу по вул.Харківській. В 1950 році чисельність міста складала 62,2 тис.чоловік, а в 1965 році - 136,1 тис. чоловік.

Іде інтенсивна забудова  міста, це вимагає значного збільшення  подачі води і забезпечення  відводу та очистки стічних вод. В 1951 році опрацьовується  проект, а в наступні роки здійснюється будівництво каналізаційних мереж по вулицях Леніна, Набережної р.Стрілки, Кооперативній, Дзержинського та ін., а також каналізаційної насосної станції № 1 і споруд доочищення в районі озера Чеха.

В1949-1951 роках була перша спроба виконати закільцювання  водопровідних мереж Старооболонського  та Лепехівського  водозаборів. В 1953 році Харківський інститут «Укргіпрокомунбуд» приступає до розробки проекту по збільшенню потужностей водозаборів до 10 тис.м3 на добу. Збільшуються  потужності Лепехівського водозабору, проектується  будівництво нового Лучанського водозабору, першою чергою  будівництва якого передбачалось  буріння двох свердловин, двох резервуарів для накопичення води по 1000 мкожний, будівництво насосної станції ІІ-го підйому та  1,7 км водопроводу по вул.Орджонікідзе, Привокзальній, Тополянській з виходом на раніше побудовані водопроводи по вул.Дзержинського та вул.Кладбищенській (проспект Шевченко).

В 1956 році потужність міського водопроводу  була доведена до 10000 м3/добу, що на той час частково вирішувало питання водопостачання  багатоповерхових будинків, шкіл, лікарень та промислових підприємств. Але основним джерелом міського водопостачання тоді все ще залишались шахтні колодязі.

І кількість, і якість …

В 60-ті роки будується Сумський суперфосфатний  завод (Хімкомбінат) і починається будівництво мікрорайонів на лівобережжі Псла. Проблема водопостачання загострюється. Опрацьовується проект і будівництво  Пришибського та Ново-Оболонського водозаборів. Ведеться будівництво водопровідних мереж як в центрі міста, так і на його околицях, зокрема на вулицях Тополянській, Білопільському шляху, Роменській, Червоногвардійській, Пушкіна, Комсомольській та інших. Інтенсивне будівництво  житла та Північного промвузла в 60-70 роки потребувало вирішення питань водопостачання та каналізації на новому рівні. Будується Тополянський водозабір, спочатку було побудовано дві свердловини, резервуар 1000 м3 та насосна станція 2-го підйому.

Для відводу стічних вод будуються самотічні колектори із залізобетонних труб діаметром 800-1200 мм по вулицях Курського мікрорайону – від вудлиці Ковпака по проспекту Курському з переходом під залізничним полотном. Другий колектор прокладено від вул. Ковпака  до району  ринку, третій – від вул.Л. Українки на вул. Вигонопоселенську, пров.Урицького і до ринку. В районі ринку  будується найбільша каналізаційна насосна станція № 2, яка забезпечувала в перспективі перекачку стоків в об'ємі 40 тис.мна добу.

В 1968 році  вводиться перша черга споруд очищення на новій площадці по шляху в село Червоне на землях Сумської біофабрики. В місті будуються  каналізаційні насосні станції №№ 3,4,5,6,8 і цим забезпечується  організоване відведення стічних вод.

В 70-80 роках зростають вимоги до якості питної  води  та очищення стоків. Слід відмітити, що в Сумах , з 1889 року основним джерелом водопостачання були свердловини, вода з яких відповідала вимогам Держстандарту, окрім вмісту заліза. Будівництво знезалізуючих  установок цієї проблеми  не вирішувало через недосконалість конструкцій, технологічну складність, значну втрату води. У 1987 році інститут «УкркомунНДІпроект» опрацьовує схему розвитку водопостачання м.Суми на період до 2005 року.

На початок 1985 року  Сумський водопровід та каналізація мали слідуючий потенціал: 66 свердловин, потужність водопроводу складала 106 тис.м3 на добу, протяжність водоводів, вуличних, внутрішньоквартальних  мереж та будинкових вводів – 304 км, водорозбірних колонок – 816 одиниць. Потужність каналізації складала 65 тис.м3 ( дві черги очисних споруд), протяжність мереж каналізації 127 км, працювало 10 каналізаційних насосних станцій.

В 1986 році   була  введена в дію  третя черга очисних  споруд.

В 90-ті роки темпи житлового та соціально-культурного будівництва  в місті настільки збільшуються, що знов постає питання підвищення  водоспоживання. Стає необхідною розвідка запасів води в нижньокрейдяному горизонті та буріння свердловин глибиною 490-560 м. Ця робота виконувалась в 1985-1991 роках. Паралельно велось будівництво резервуарів чистої води, і за ці роки їх ємність збільшилась з 18000  м3  до 50000 м3, що дозволило різко покращити якість води та забезпечити надійне  і безперебійне  водопостачання  населення та підприємств міста. Реконструювались діючі водозабори, будується  новий Токарівський водозабір.

Нині існуюча  схема водопостачання міста  має дві  основні позитивні риси: перша- тепер немає необхідності  в будівництві знезалізнюючих  установок, друга - схема закрита, тобто людина не має  доступу  до води  від свердловини аж до крана споживача.

Сумський  «Міськводоканал» сьогодні

На сьогодні потужність водопроводу КП «Міськводоканал» Сумської міської ради складає  95,66 тис.м3 на добу. Фактична подача в місто складає  55-60  тис.м3 на добу.

Водопостачання здійснюється цілодобово з підземних джерел на шести водозаборах міста, на яких в наявності 75 артезіанських  свердловин. Вода подається з підземних  джерел верхньокрейдяного горизонту, сеноман-нижньокрейдяного та юрсько-тріасовго комплексів.

Для забезпечення  водопостачання в місті Суми находиться в експлуатації  526,86 км водопровідних мереж діаметром від 50 до 800 мм. Водовідведення здійснюється каналізаційними мережами  загальною довжиною 329,55 км. Працюють 19 каналізаційних насосних станцій, з них шість перекачують стічні води безпосередньо на міські  очисні споруди, а тринадцять - в басейни  цих станцій.

Міські очисні споруди проектною потужністю  135 тис.м3 на добу забезпечують необхідну очистку стічних вод згідно з вимогами регламенту, санітарно-епідеміологічних органів, екологічної інспекції. Фактично очисні споруди забезпечують очистку стічних  вод в об'ємі 65-70 тис.м3.

Колектив КП «Міськводоканал» Сумської міської ради  робить все необхідне, щоб мешканці міста  отримували цілодобово  якісні послуги з водопостачання та водовідведення. Підприємство  працює над зниженням  споживання електроенергії, поліпшенням якості послуг, запровадженням новітніх технологій та матеріалів.